Tango in Lviv

ТАНГО – урбаністична стихія Буенос-Айреса 

Танго – як урбаністичний феномен Буенос-Айреса – зароджується у міських передмістях, де живуть іммігранти-заробітчани з Африки, Східної та Західної Європи. Маргіналізований у передмістях (orillero), робітничий клас не знав ані розкоші, ані розваг, у яких “купались” центральні райони мегаполісів Аргентини − країни економічного буму. А відтак, низи аргентинського суспільства розвивають власну розвагу – танго. Ритм кандомбе (традиційного африканського танцю) у поєднанні з аргентинською мілонгою (пісня і танець), полькою, мазуркою та кубинською хабанерою витворюють нове танцювально-пісенне явище – танго. Воно зосереджується в бурделях, кав’ярнях (у яких офіціантку за окрему плату можна було запросити до танцю), бідних, але пристойних танцювальних холах. Танго-пісні відображають сегрегацію, бідність, криміналізацію та проституцію – неодмінні супутники іммігрантського життя. До того ж багато танго-музикантів були пролетарями – працювали залізничниками, малярами, шевцями. “Вершки” ж аргентинського суспільства не сприйняли нового танцю. І не стільки через близькі обійми чи сексуальну експресивність рухів, скільки через його “сумнівне” походження – африканське, “низове”. Однак після визнання танго у Франції воно стає популярним у цілому світі.

Пік популярності танго припадає на період після Першої світової війни, коли світ почав нестримно швидко і несподівано змінюватися; коли люди втратили впевненість у завтрашньому дні, жили з настійливим усвідомленням, що ця мить може бути останньою. Відоме танго Єжи Петербурзького «Ta ostatnia niedziela» якраз і виражає екзистенційні переживання людини, яка не знає, чи доживе до наступної неділі.  

  ТАНГО – феномен міської культури Львова початку ХХ століття 

Польською хвилею танго докочується і до Львова. Польща розгортає потужну індустрію танго. Зокрема, «Syrena Rekord» − найбільше перед Другою світовою війною польське фонографічне видавництво – видає 2200 творів у ритмі танго. Танго проникає і в кінострічки: фільм «Волоцюги» (Włóczegi) рекламують саме танго-пісенькою «Oczka zmruż». У запрошеннях на Сильвестрову ніч також анонсують танго – модний танець з Європи. Щобільше, його вже пишуть львівські композитори, танцюють не тільки на балах, але й у кабаре та навіть у кав’ярнях, де серед інших танго танцює і молода літературна богема (Богдан Нижанківський, Іван Чернява, Богдан Цісик). Танго-пісні під гітару співають на народних гуляннях - фестинах.

Танго, отже, потрапляє в русло масової культури Львова. Львівські композитори (Богдан Веселовський, Ярослав Барнич, Євген Козак та Кос-Анатольський), наслідуючи західно-європейські «танґа», вальси і фокстроти, започатковують т.зв. «легку» музику (своєрідну «поп-», «естрадну» музику свого часу). Їхні найвідоміші  «танґа» − «Гуцулка Ксеня», «Прийде ще час, і ти затужиш ще за мною», «Тамара», «Усміх», «Осіннє танго» − звучать у львівських ресторанчиках та кав’ярнях у виконанні гурту «Капела Яблонського» (у народі − «Оркестр Ябця»). А відтак, життя Львова після Першої світової війни бурлить у нових темпах і ритмах, за свіжими європейськими модами − каварні, кабаре, дансинги. Танго ж не стало окремою субкультурою – воно прижилось на вже розвинуту клубну культуру як одна із новинок модерного життя міста.

Власне, танго і виражало стихію динамічного  розвитку модерних міст, які змішували людей різних національностей, рас, релігій. Танго стало голосом людей, які втратили своє коріння. Таким воно зародилось у Буенос-Айресі – багатокультурному мегаполісі. Таким воно поширювалося Європою – хвилями повернення заробітчан додому, європейськими турне аргентинців (заради освіти). Таким воно з’явилося й у Львові – стихіями переселення людей зі села у місто, хвилями міграції за кордон.

     Олена Синчак

спеціально  для виставки «Ерос і сексуальність: століття насилля, контролю та свободи» в Центрі міської історії Південно-Східної Європи